Майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок

Майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок

4-5 квітня 2017 р. на факультеті товарознавства, управління та сфери обслуговування в приміщенні їдальні був проведений майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок за участю народної майстрині п. Демидчук Ірени Богданівни, організатор заходу – старший викладач кафедри товарознавства та технології непродовольчих товарів Демидчук Л.Б.

У майстер-класі взяли участь студенти курсів факультету Батура В., Поліщук Д., Бухтіярова А., Романова А., Глущенко Т., Гепалова А., Гузій А., Кушнір А. та ін.

Іграшки – це галузь українського народного мистецтва, що об’єднує вироби з кераміки, дерева, лози, соломи, паперу та ін. Іграшка при всій своїй різноманітності й багатофункціональності залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами, врешті вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва.

Майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок

Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім’ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

Іграшка, як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури, має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалювало її. Іграшка, так чи інакше, завжди була пов’язана з грою. Як і гра, вона є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід’ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

У наш час, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входять комп’ютерна техніка та ІТ-технології, а сучасний ринок товарів для дітей пропонує найрізноманітніший іграшковий асортимент виробів. Традиційна народна іграшка, зроблена з природного матеріалу, на перший погляд проста і примітивна, але сповнена позитивної енергії, любові, ніжності, тепла, втрачає буденну ужитковість.

Найчастіше домашню ляльку виготовляли з найдоступніших матеріалів саме для дівчаток: з сіна, залишків ниток, клаптиків тканини, все, що було під рукою. Цікавим є те, що мотанки виготовляли й чоловіки, оскільки вважалися чільниками роду і саме їм доручали це важливе і відповідальне завдання. Причому, ляльок-хлопчиків не робили, лише дітей у сповитку, дівчат та молодиць. Лялька була не просто іграшкою. Мати виготовляла її та клала у колиску до немовляти як оберіг від хвороб, оскільки лялька сприймалася як жива істота та дарунок, що оберігав життя людини. До того ж, раніше вважали, що дитину виховує не бабуся чи мама, а саме лялька. Коли дитина підростала, мотанку спалювали десь подалі від обійстя.

Та, на жаль, сьогодні мистецтво плетіння ляльок із природних рослинних матеріалів практично втрачене. Проте популярність ляльки у традиційному середовищі засвідчує те розмаїття матеріалів, з яких її виготовляють сучасники – тканина, дерево, глина, солома, шкіра. Найпоширеніші серед українців ганчір’яні ляльки виготовляли переважно зі шматків одягу, що вийшов з ужитку, або залишків тканини від шиття нового.

Майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок

Ляльки виробляли намотуванням та прив’язуванням тканини без застосування голки, тому вони відомі як вузлові. У ляльок обов’язково виділяли голову - у шматок білої тканини накладали ганчірок, сухої трави або хліба і перев’язували ниткою, надаючи таким чином круглої форми. Інші частини - руки, ноги, тулуб - спеціально не позначували. Не шили також вбрання. Його створювали, намотуючи шматки тканини на обвислі кінчики полотнини.

Ганчір’яні ляльки були також з основою, яка імітує фігуру людини. Її шили з тканини й наповнювали шматинами, сухим зіллям, сіном, вирізували чи виточували з дерева. В кожному разі на основу надягали спеціально пошитий стрій. До особливих іконографічних рис українських ганчір’яних ляльок належить порожнє, без акцентування будь – яких рис, обличчя. Деталі обличчя ляльки не зображували, бо вважалося, що через очі в неї може вселитися душа дитини або іншої людини. Обличчя прикрашали хрестом – символом життя. Хрести були найбільш вражаючою деталлю – набрані з різноколірних ниток, накладених і переплетених таким чином, що на розхресті утворювався квадрат або ромб.

А іноді риси обличчя розмальовували сажею з печі або вишивали хрестики. Значну роль у творенні художнього образу ляльки відіграє головний убір, що вказує на її “вік» та “соціальну приналежність”: віночок, “маячки”, “волочки” – у нареченої; очіпок, хустина – у заміжньої жінки.

І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними. В Україні та далеко за її межами відомі і користуються популярністю ляльки-мотанки відомих сучасних українських майстринь – Оксани Цюпи, Людмила Тесленко-Пономаренко, Ірини Вербицької та багатьох інших.

Майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок

Рис. Авторські роботи майстрині народної творчості з Чорткова (Тернопільська обл.) Ірини Вербицької

 
При цьому, неабияку цікавість для туристів представляють твори народного мистецтва, що можна придбати в якості сувенірів. У вітчизняних та іноземних туристів існує стійкий попит на автентичні вироби народних майстрів, а це, своєю чергою, потребує створення розгалуженої мережі спеціалізованих крамниць і салонів із продажу українського сувеніру.

А ще варто пам’ятати, що виготовлення ляльок – це не просто ремесло, гра. Це долучення до українських прадавніх традицій. І важливим завданням цього незвичайного народного ремесла є спілкування матері й дитини. Шалений темп нашого життя, на жаль, не дозволяє дорослим приділяти дітям стільки уваги, скільки вони потребують. Можливо, створення мотанки дозволить вам хоча би півгодини побути разом, поспілкуватися.

Отже, як свідчать дослідження, лялька, яку люблять діти, не мусить бути обов’язково зовні красивою та презентабельною. Прив’язаність дитини до ляльки не залежить від краси іграшки. Лялька має бути привабливою, внутрішньо змістовною, образною, такою, що космологічно з’єднує рід і природу, історію і сучасність. Найвища краса – в маленьких невибагливих селянських ляльках, що їх робили колись бабусі для онуків. Українськість цих ляльок, їх сутність – родова. Але для того щоб зрозуміти й відчути їх, треба або народитися в селі та зберегти в собі чарівний дитячий світ із материнською піснею, дідовою казкою, бабиною лялькою, або виховати й зростити в собі культуру чутливості й любові до всього глибокого й по-справжньому значимого, що сягає корінням глибинних джерел народної пам’яті.

Подальші дослідження народної ляльки на сучасному етапі вбачаємо у вивченні особливостей ляльок, виготовлених з інших матеріалів, специфіки їх використання в практиці виховання дітей та поширення української народної культури через подальшу популяризацію виробів народної творчості.

Людмила Демидчук


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

-->